Багате зібрання речей побуту та одягу знаходяться в етнографічному музеї, що в селі Новоселиця (вул. Шевченка, 71). Музей має чотири відділи: ткацтво та вишивка, знаряддя праці, побутові речі, світлиця. Контактна інформація: 0983532110 – Вамош Наталія).

     Музей відкритий рішенням Новоселицької сільської ради у 1988 році. Це – музей одного села, в чотирьох кімнатах якого зібрані старовинні речі, якими користувалися наші предки 100-200 років тому. Тут розміщені експонати ткацтва і вишивок, старовинних побутових речей, сільськогосподарські знаряддя, а також обладнана кімната-світлиця. Щороку музей поповнюється новими експонатами.

     Можна побачити там ткацький верстат, прялки, веретено, вишивки, чоловічі, весільні й святкові костюми, прикраси, дерев’яний посуд.

    Особливими орнаментами збагачений місцевий одяг – це пов’язано з близькістю до Румунії.

     Жіночий одяг складався з сорочки, спідниці-подолу, фартуха, безрукавки («лайбика») та інших деталей. Сорочка жіноча була двох різновидів: коротка і довга з підточкою, виготовлені з домотканого полотна. І основа, і поробок – з конопляних ниток. Святкові сорочки шили з бавовняних ниток. Сорочка викроєна з двох пілок – передньої задньої, зшита з двох боків і на плечах, рукави цільнокроєні, закінчуються воланами («фидри»), оздобленими вишивкою. На шиї – квадратний виріз («пуслик»). Вишивка – у формі прямокутника, розміщена навколо квадратного вирізу спереду і ззаду. Орнамент геометричний або рослинний. На деяких сорочках рукави оздоблені вишивкою. По довжині рукава вишиті ромбики і восьмикутні зірки, розміщені в один ряд. Вишивка виконана різноколірними бавовняними та гарусевими нитками. Навколо вишивки біля шиї та в нижній частині рукавів і зап’ясті полотно зібране у зборку. Заправляли сорочку в спідницю («подолок», «свита»), виготовлену з того ж самого домотканого полотна, що і сорочка. У талії спідниця призібрана і вишита, орнамент ґеометризовано-рослинний. Внизу спідниці оздоблювали вигаптованою мережкою («ґорґоловані чіпки») і прошивали три-п’ять загинок білими, зеленими, синіми, жовтими, бордовими нитками. Переважає білий колір. Поверх спідниці одягали фартух («плат») як з білого домотканого полотна, по краях оздобленого вишивкою, орнамент рослинний, так і з фабричного полотна (анґліованого») білого, зеленого, червоного, жовтого кольору. Внизу фартух оздоблювали мережкою («чіпкою») та двома різноколірними стрічками («пантликами»).

      Підперезували одяг тканим поясом. Нитки фарбували («фештували») в червоний, зелений, коричневий колір. Побутував пояс із різноколірного бісеру («пацьорки») шириною в 3-4 см, спереду пришиті три ґудзики («Ґомбиці») білого, синього, жовтого кольору. Зав’язували пояс спереду.

     Поверх сорочки одягали безрукавку, виготовлену з чорної оксамитової тканини («велюр»). Дівчата та жінки називали безрукавку «лайбик», старші жінки та бабусі – «лайблик». Круглий виріз біля шиї, на плечах, поли, подол тощо оздоблені різнокольоровим бісером та ґудзиками. На свято жінки одягали і піджак із відкладним коміром, пошитий із тієї ж оксамитової тканини, що і безрукавка, і оздоблений різноколірним бісером та ґудзиками.

     Однаковим для жінок і чоловіків плечовим, нагрудним елементом була куртка («уйоиі»), виготовлена з білого або сірого домотканого сукна. Комір, поли, а т акож рукави внизу були обрамлені темним фабричним сукном.

      Ще одним елементом, характерним і для жінок, для чоловіків, була гуня білого кольору з ворсом («коцмовата»), виткана на «кроснах». Гуню купували на базарі у Хусті або в місті Турц (Румунія), що за 40 км від цих населених пунктів. Зав’язували гуню біля шиї двома вовняними білими шнурками («ощінки»).

      Дівчата та жінки прикрашали шию смужкою («баршун»), сплетеною з різноколірного бісеру (3-6-9 ниток). Із нагрудних прикрас побутувало намисто («реци») в одну нитку з різноколірного бісеру.

      Жінки заплітали волосся в дві коси, прикрашаючи її стрічками («пантлики») червоного, синього, білого, зеленого кольорів. Голову покривали хусткою («ширінка»), у молодих – яскравого кольору, у старших – темного. Дівчата ходили у вінках, які виготовляли з дроту, потім обвивали його полотном і прикрашали різноколірним бісером та дзеркальцями круглої форми.

     Взуттям слугували постоли, виготовлені з волової, коров’ячої, свинячої – обробленої або сиром’ятної шкіри. На свято до церкви носили чорні «ранцошні» з твердими халявами («сари») і м’якою шийкою чоботи. Шкіру купували в маґазині і відносили до шевця («шустер»), який  виготовляв  взуття.

     Перш ніж взути постоли, ступню ноги і трохи вище обгортали прямокутним шматком конопляного полотна та обмотували їх білими шнурками або мотузками («надтоки»). Жінки плели з вовняних ниток шкарпетки («штрімпфлі») білого, сірого, чорного кольору – для себе і для чоловіків.

      Жінки також носили ще один вид взуття – плетені з білої вовни «папучі», внизу підшивали вичинену шкіру з кози.

     Чоловіча сорочка пошивалася з того ж полотна, що і жіноча, викроєна з двох пілок, рукави цільнокроєні. На плечах з внутрішнього боку вшиті прямокутні латки, комір стоячий («плиці»). Одні сорочки навколо коміра та у зап’ясті призібрані. Інші зібрані в складку у місці з’єднання рукава із станом сорочки та навколо коміра. На одних сорочках рукави вільні, на інших закінчуються манжетами. Сорочку носили на випуск і оздоблювали вишивкою: на плечах – у формі прямокутника, комір-стійку, подол та внизу вільні рукави або манжети. Орнамент геометричний та рослинний. Розріз на сорочці був спереду. На деяких сорочках подол оздоблений ще й мережкою.

     Влітку разом з сорочкою одягали білі домоткані штани («ґаті»), які внизу оздоблювали вишивкою, орнамент ґеометризовано-рослинний, та бахромою («білі ройти»). Штанина викроєна з двох поперечних шматків полотна, між штанинами – ромбовидна ластка. Шви оздоблені вишивкою. Обвід штанини досягав 100— 130 см. Укріплювали штани плетеним із шести клочаних ниток «гачником». Поверх штанів інколи заможні люди одягали фартух, виготовлений із домотканого (конопляного і бавовняного) полотна, вишитий по краях.

          Взимку поверх «ґатей» одягали суконні білі штани («колотні»). Кожна штанина пошита з двох пілок. Укріплювали «колошні» шкіряним, в одну застіжку («пряжку») ременем. У святкові дні підперізувались широким шкіряним ременем («черес») на чотири «пряжки», купованим на базарі в Хусті або в Турці (Румунія).

       Поверх сорочки чоловіки одягали безрукавку, пошиту з фабричного чорного полотна, викроєну з трьох пілок. Безрукавка застібувалась на ґудзики («ґомбиці»).

     Влітку одягали капелюхи темного кольору і солом’янки, в холодну пору – «ковпаки», виготовлені з шкіри білого або чорного ягняти.

     Музичний колорит та місцеві звичаї яскраво передає фольклорний колектив, заснований у 1997 р. У його репертуарі такі танці: ніле, волоський, руський, раци. Також аматори демонструють такі сцени: сватання, «долажуванок», «гуски», весілля, вечорниці, свята збирання врожаю, коляди, щедрівки, різдвяні вертепи.